20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. Цього дня у Кам’янці-Подільському і в багатьох інших регіонах України пройшли заходи для вшанування загиблих учасників Революції Гідності.
«Майдан перестав бути назвою місцевості. Він став символом Свободи. Саме тому, Революцію Гідності, як і протестний рух 2004 року, і Революцію на граніті, можна вважати продовженням Української революції, визвольних змагань часів Другої світової війни.
Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір. «Небесною Сотнею» називають загиблих учасників Революції Гідності», — йдеться у повідомленні Українського інституту національної пам’яті.
Протягом дня мешканці Кам’янця-Подільського поклали квіти до пам'ятного знака Героїв Небесної Сотні на майдані Відродження і вшанували пам’ять загиблих загальноміською хвилиною мовчання.
Пряма мова: «Шість років тому це була історична подія в цілому для всієї України. Саме тоді почали розстрілювати людей на Майдані та це змінило хід історії. З того часу ми почали вшановувати свій прапор, свій гімн і розуміти, що це таке. Революція Гідності зробила великі зміни для нас та у наших серцях. На жаль, ми втратили багато своїх людей.
Сьогодні протягом дня будемо вшановувати пам’ять тих, які загинули на Євромайдані. Протягом дня ми відвідаємо два пам’ятних знаки, і вшануємо пам’ять наших студентів, тих кам’янчан, які загинули під час Революції Гідності. Вже пройшло п’ять років і наш обов’язок не забувати цю дату, пам’ятати, що це — переломний період в історії України», — зазначив заступник міського голови Вадим Савчук.
О 16: ОО на майдані Відродження відбувся мітинг-реквієм вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні «Герої не вмирають!».
Пряма мова: «Настрій суспільства було на великому підйомі. Протягом усього 2013 року відбувалися акції та мітинги непокори. Ми відчували, що втрачаємо державність України і це було видно вже наприкінці 2013 року, коли були підписані конкретні документи, які свідчили про наш розворот від курсу європейської інтеграції до Російської Федерації.
На мою думку, є цілий ряд причин, чому досі немає розслідування «справ Майдану», які пов’язані з небажанням певної панівної верхівки різних періодів правління держави проводити слідство. Адже було на перших порах зібрано багато матеріалів, були проведені слідчі дії, але потім, як це підтверджено висновками європейських експертів, на етапі керівництва Арсеном Аваковим багато можливостей було втрачено, щоб провести це слідство.
Росія готувалася до наступу, мабуть, у 2015 році. Український народ це відчув і спрацював на випередження, не давши підготуватися РФ. Тому ми зараз маємо незалежність і державу завдяки Революції Гідності», — зазначив голова Кам'янець-Подільської міської ВО «Свобода» Михайло Посітко.
Пряма мова: «Частина суспільства не розуміла нічого, боялись. Все місто було задимлене, світило сонце, було доволі контрастно. Після тих днів я завжди з певною пересторогою ходжу на акції, коли яскраво світить сонце. Воно врізалось в голову. Інша частина суспільства засуджувала під тезами «ламают центр, идите работать». І третя частина брала участь або підтримувала.
Після перших смертей всі, хто рухав протест зрозуміли, що все серйозно і що назад дороги немає, є або перемога, або смерть після тортур у в'язницях. Вся моя сім'я була дотична до того, мати їздила з волонтеркою, батько допомагав як міг, всі хотіли змін. Був випадок, коли одному моєму знайомому набрала кохана і запитала про ситуацію, а він відповів, що стріляють і автоматники присутні з боку силовиків.
Коли вона спитала його, що він буде робити, він сказав «вмирати». Він вижив, але от ця готовність мені запам'яталась. Але, як казав Джефферсон: «Дерево свободи треба час від часу поливати кров'ю патріотів». На жаль, так і є. Саме там ми ставали нацією і ми стали нею», — пригадує учасник Революції Гідності, мешканець Києва Максим Соловей.
Учасник Революції Гідності, мешканець Львова Роман Парамущак наголосив, що у середовищі інтелігенції, підприємців і чиновників вже тоді було розуміння, що розстріли — це вже точка неповернення. Навіть, якщо влада придушить повстання на Майдані, довіру та легітимність вона вже втратила. І конфлікт переросте в іншу форму, стане тривалішим, жертв стане більше.
Пряма мова: «Не можна сказати, що після розстрілів у суспільстві панував якийсь один настрій.Серед найрадикальніших революціонерів тоді ходив вульгарний жартик, цензурований зміст якого — нас всіх посадять, нас всіх вб’ють. Відчай «загнаного в пастку звіра» кидав нас на барикади, але повітря вже пахло поразкою. Продовжувати боротися без надії на перемогу, в цьому щось є від битви при Фермопілах.
Були й ті громадяни, які хотіли щоб спецпідрозділи розігнали Майдан і «це все нарешті закінчилось». Чи очікували тоді повномасштабної війни з Росією? Ні, розуміння цього прийшло пізніше, десь в березні-квітні. Після втечі Януковича це все сприймалось як однозначна перемога, ніхто не переймався можливими наслідками», — пригадує Роман Парамущак.
За його словами, в історії незалежної України відбулись процеси, які кардинально змінили суспільство.
Пряма мова: «З'явилось таке поняття як «самоорганізація». Якщо держава не забезпечує якісь з твоїх прав — ти збираєш однодумців і забезпечуєш їх сам. Сюди ж можна віднести волонтерство. Важко уявити, щоб до Майдану було стільки людей, які були готові віддавати останнє заради спільної мети. Ціле покоління молодих людей від дотику Майдану змінили своє життя.
Той, хто у 2014 втікав з уроків, щоб потрапити на мітинг тепер стали військовими, добровольцями, журналістами, чиновниками, депутатами, громадськими активістами. Серед тих, хто пройшов вогонь революції були й ті, хто вибрали інший шлях. Хто, вкусивши крові й хаосу, вибрав шлях злочинця — бандита, тітушки, фейкового громадського активіста, людини, яка монетизує досягнення Майдану. Є і такі. Найважливішим досягненням Майдану я вважаю зміну мислення тих, хто через нього пройшов. Люди перестали вважати, що все «вирішено, попиляно, домовлено»», — додав Роман Парамущак.
Учасник Революції Гідності, житель Донецька Олександр Волков пригадує, що після розстрілу було відчуття болі та ненависті.
Пряма мова: «Ми були готові на все. Але Янукович втік і ми тоді подумали, що це перемога. Всі тоді вважали, що вже завтра ми почнемо будувати свою країну, яка незабаром розквітне, стане багатою та справедливою, думали що більше немає ніяких перешкод на шляху до цього. Як же ми помилялися. Через деякий час я зі своїми друзями, якими приїжджав на Майдан, їхав уже назад в потязі в Донецьк. У душі в нас була ейфорія та радість перемоги, ми співали й читали патріотичні вірші. До Донецька залишалася ніч.
Вранці ми повинні були бути вже вдома, а поки ми їхали в поїзді та були щасливі. Вже вранці нас розбудили в вагоні люди в формі та з автоматами. Я пам'ятаю, як розплющив очі, а мені в обличчя «дивилося» дуло автомата Калашникова. Чоловік у формі сказав мені, щоб я акуратно й без зайвих рухів вставав, я зробив те, що він сказав. Коли вставав то почув, як люди в формі та зі зброєю евакуйовували вагон. У цей момент я дуже злякався за своїх товаришів, вони були ще дуже юними, деяким тільки виповнилося 18. Нас підняли, обшукали, зв'язали руки та відвезли.
Всіх моїх хлопців відпустили, а мене повезли далі для допиту, але це вже інша історія. Коли нас вивели з вагона, я побачив захоплене місто, побачив прапори ДНР на деяких адмінбудівлях. Коли мене відпустили, я йшов містом і побачив, що все вже майже захоплено. Мені стало прикро до сліз і тоді я зрозумів, що будувати світле майбутнє не вийде, буде війна», — розповів Олександр Волков.
Кандидат історичних наук, доцент кафедри політології та соціології К-ПНУ ім. І. Огієнка Геннадій Вонсович зазначив, що революційна влада, здавалося, тоді мала б швидко приступити до розслідування злочинів попереднього режиму й насамперед вчинених проти Майдану у межах всієї країни.
Пряма мова: «Проте ніхто нічого подібного не робив. Усім злочинцям давали можливість завчасно залишити країну. Докази не лише не збиралися, а свідомо або ігнорувалися, або знищувалися», — наголосив доцент.
За його словами, розгубленість державних діячів, їхня нерішучість, боязнь кардинальних дій, невіра в силу народу й можливість домогтися перемоги, постійне запобігання перед західними політиками дезорганізували громадськість.
Нагадаємо, 27 лютого 2014 року будівля Верховної Ради Автономної Республіки Крим була захоплена озброєною групою людей у камуфляжі. А вже 12 квітня 2014 року розпочалися бойові дії війни на Донбасі із захоплення російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, українських міст — Слов'янська, Краматорська і Дружківки, де захопленою у відділках МВС зброєю російські диверсанти озброїли місцевих колаборантів і прийняли до своїх лав.
13 лютого 2020 року спеціальний слідчий підрозділ ДБР з розслідування злочинів вчинених у зв’язку із масовими протестами у 2013-2014 роках повідомив, що прийняв 42 кримінальних провадження (понад 6,5 тисяч томів матеріалів справ) від Офісу генерального прокурора. За даними ГПУ, всього під час Революції гідності потерпіли 2,5 тисячі людей, 104 із них загинули, більшість — у лютому 2014 року. За даними Міністерства внутрішніх справ, із 18 лютого по 2 березня 2014 року під час виконання службових обов’язків у центрі Києва загинули також 17 силовиків.
